“То не цвинтар”: мешканці вулиці Шевченка вимагають прибрати пам’ятник Степану Пушику

Родина письменника Степана Пушика отримує записки з вимогою прибрати пам’ятник, який нещодавно встановили на вулиці Шевченка.

Пише - джерело.

Про це у мережі написав син письменника Тарас Пушик.

“Моїй мамі надійшла записка. Дивною видалась перша фраза:”п.Пушикова,не брешіть,і т.д.” Про що не брешіть і яке це має відношення до самого погруддя, невідомо. Хоча на одному із відомих інтернет-ресурсів вибірково публікуються щоденники Степана Пушика і це не зовсім деяким особам подобається. Наголошую, що до визначення місця розташування пам”ятника наша родина відношення немає. Наш голос був виключно дорадчим. Кудись його (пам”ятник) переносити ми не маємо права, не будемо і не бажаємо. Щоденники публікуються і будуть публікуватися. ©”рукописи не горять”, – наголосив Тарас Пушик.

Нагадаємо, скульптурну композицію встановили на пішохідній зоні вулиці Шевченка, поруч будинків № 74-76, в Івано-Франківську. Його вартість – 190 тисяч гривень. Виготовлений із бронзи. Загальна висота пам’ятника 2,30 м.

Довідка Фіртки:

Відомий український письменник, літературознавець, фольклорист, журналіст, громадсько-культурний і політичний діяч, кандидат філологічних наук, професор Прикарпатського університету ім. В. Стефаника Степан Пушик помер 14 серпня 2018 року.

Трудову й творчу діяльність почав з п’ятнадцяти років. Працював рахівником і плановиком — економістом в колгоспах Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської області. Служив у армії, потім працював кореспондентом в обласній газеті, був головою клубу творчої інтелігенції, керівником літстудії, асистентом, старшим викладачем, доцентом Київського та Прикарпатського університетів. Нині є професором кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.

Степан Пушик обирався народним депутатом України. У Верховній Раді був членом Комісії культури й духовного відродження, а також — головою підкомісії парламенту.

Член Національної спілки письменників України, українського ПЕН-клубу, Ради Спілки письменників, Президії Фонду культури, Міжнародної асоціації україністів, НТШ, Головної Ради Всеукраїнського Товариства пам’яток історії та культури. Був головою оргкомітету по створенню обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, яке очолював. Член редколегії часописів «Дзвін», «Березіль», лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, а також премій імені Павла Чубинського, Памви Беринди, Василя Стефаника, Олександра Копиленка, Мирослава Ірчана, міста Галича, міжнародної премії фонду імені Воляників-Швабінських при фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку, премій журналів «Україна», «Жінка», «Березіль», багатьох літературних конкурсів.